212 років від дня народження Тараса ШЕВЧЕНКА.
Сьогодні, 9 березня 2026 року, українська нація вшановує пам’ять свого головного пророка, поета та художника — Тараса Григоровича Шевченка.
У часи повномасштабної війни постать Кобзаря набула особливої ваги, перетворившись на символ незламного опору російській експансії та маніфест боротьби за право вільно жити на власній землі.
Життєвий шлях Шевченка розпочався 1814 року в селі Моринці у родині кріпаків. Рано залишившись сиротою, хлопець пройшов через тяжку школу наймитування у дяків, де вперше відчув потяг до грамоти та живопису.
Згодом Тарас потрапив до прислуги помічника Енгельгардта, який, помітивши хист юнака до малювання, вирішив зробити з нього придворного художника, відправивши на навчання до Вільна та Петербурга.
Доленосною подією стала весна 1838 року, коли видатні діячі культури Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили 24-річного поета з кріпацтва за 2500 рублів.
Отримавши свободу, Шевченко став студентом Академії мистецтв, а вже у 1840 році світ побачив його перший «Кобзар» — збірку, що назавжди змінила українську літературу.
«Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!» — ці рядки Шевченка сьогодні знає кожен українець, адже вони стали головним гаслом сучасної боротьби.
Його поезія, зокрема гостра політична поема «Сон», викликала лють у самодержавної системи Російської імперії, що призвело до арешту поета у 1847 році за участь у Кирило-Мефодіївському братстві.
Десять років заслання в оренбурзьких степах із суворою забороною писати й малювати не зламали волю митця.
Навіть у найтяжчі часи він продовжував творити «захалявні книжечки», вірячи у неминуче відродження України.
«Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле», — стверджував Кобзар, даючи наснагу наступним поколінням.
Цікаво, що сучасники знали Шевченка не лише як суворого пророка, а й як успішного світського портретиста в Петербурзі, який любив модно одягатися та смакувати каву по-віденськи.
Його знаменита смушева шапка була не ознакою бідності, а тогочасним столичним шиком. Попри те, що поет прожив в Україні лише 15 років свого життя, саме вона була головним образом усієї його творчості.
Смерть наздогнала Тараса Григоровича 10 березня 1861 року в Петербурзі. Згідно з його легендарним «Заповітом», прах поета згодом було перезаховано в Україні, на Чернечій горі у Каневі.
Сьогодні пам’ятники Шевченку встановлені у 35 країнах світу, а його твори перекладені більш ніж ста мовами, що підтверджує глобальне значення його постаті.
